субота, 4 березня 2017 р.






Антонін Леопольд Дворжак

 Чеський композитор і диригент, епохи романтизму, слідом за Берджихом Сметаною розвивав національні традиції й затвердив світове значення чеської музики. Твори Дворжака відрізняються мелодійністю багатством, розмаїтістю ритму й гармонії, барвистістю інструментування, стрункістю форми.

Народився у Нелагозевсі, передмісті Праги у родині м'ясника, власника постоялого двору. З дитячих років ретельно займався грою на скрипці. В 1853 році переїхав до свого дядька в невелике містечко Злоніце; де продовжував займатися музикою, беручи уроки гри на фортепіано, скрипці й альті у Луманна. В 1857 році Дворжак переїхав у Прагу, де почав складати музику. У його перших композиціях відчувається вплив композиторів-романтиків Р. Шумана, Ф. Ліста, Р. Вагнера. Його вчителями були Й. Звонарж,  Ф. Блажек. 

Творчість

Дворжак широко використав жанрові й ритмоінтонаційні особливості чеського й моравського музичного фольклору. Риси національної самобутності виявилися в комічній опері «Король і вугляр», патріотичному гімні «Спадкоємці Білої Гори» для хору й оркестру й вокальних «Моравських дуетах»; особливо яскраво національний характер відчуємо в «Слов'янських танцях» (спочатку для фортепіано в 4 руки, пізніше для оркестру, й інших інструментів) і «Слов'янських рапсодіях».Разом із Берджихом Сметаною, Антонін Дворжак вважається чільним представником чеської композиторської школи. Його творча спадщина охоплює різні жанри — симфонії (найвідоміша — мі мінор «З нового світу» op. 95, 1893), струнний квартет, опери (найвідоміша — «Русалка»),симфонічні поеми, пісні, меси, фортепіанні твори та інструментальні концерти, зокрема найвідоміший — віолончельний концерт сі мінор op.103, про який Й. Брамс писав наступне: «Якби знав, що віолончель здатна до таких речей, сам написав би цей концерт»
Найціннішим внеском у світову музичну культуру є симфонії Дворжака, що заклали фундамент національного симфонізму, концерт для віолончелі з оркестром і камерно-інструментальні твори (тріо «Думки»). Багато творів Дворжака приваблюють життєрадісністю, теплим ліризмом, м'яким гумором, відбивають картини чеської природи й побуту. Своєрідний світ чеських казок і легенд розкривається в симфонічних поемах «Водяний», «Напівзоряниця» й ін.Ряд творів Дворжака присвячені історичному минулому Чехії й національно-визвольних устремлінь народу; серед них — ораторія «Свята Людмила», «Гуситська увертюра», музика до спектаклів драматичного театру, у тому числі до п'єси «Йозеф Каетан Тил». Опери Дворжака поряд з операми Б. Сметани становлять основу національного музично-театрального репертуару.
У Празі працюють товариство та музей його імені (з 1932). У Нелагозевесі в будинку, де народився Дворжак, також відкритий музей. Ім'я Дворжака носить один із празьких квартетів.

Ніколо Паганіні

Італійський скрипаль-віртуоз, композитор та гітарист.
Одна з найяскравіших особистостей музичної історії XVIII-XIX століть.

Біографія

Народився 27 жовтня 1782 року в Генуї. Одинадцятирічним хлопчиком Паґаніні вперше виступив привселюдно в Генуї. В1797, після короткого періоду занять у місті Парма з А. Роллою, зробив своє перше концертне турне Ломбардією. Своєрідність манери гри, ні з чим не порівнянна легкість володіння інструментом незабаром принесли йому популярність в обширах усієї Італії. З 1828 до 1834 він дав сотні концертів у найбільших містах Європи, заявивши про себе як про найдивнішого віртуоза цілої епохи. Паґаніні грав у Німеччині, Франції, Австрії, Англії. В Німеччині він купив собі титул барона, яким в Німеччині торгували декілька десятиліть.

Два останні роки життя

Творчий шлях Паґаніні був раптово перерваний у 1838 — причинами тому було підірване здоров'я музиканта, яке надзвичайно погіршилося, й ряд публічних скандалів, що виникли навколо його фігури. Два останні роки життя Паґаніні були надзвичайно важкими. Він мав хворі суглоби, кишки, горло. Надзвичайно важкими були сухоти, що зруйнували голосові зв'язки і у Паганіні зовсім пропав голос. Він міг вести діалог лише з допомогою сина, що перекладав батьківській шепіт.
Помер маестро в Ніцці 27 травня 1840.

Надзвичайно скупий Паґаніні

Сучасники знали його як надзвичайно скупу особу. Гастролер мав чималі гонорари. Наприкінці життя за Паґаніні числився великий рахунок у банку Ротшильда.
Але часом Паґаніні, що досяг фінансового успіху, дозволяв собі широкі жести. Після концерту композитора Берліоза в Парижі у 1838 році розчулений Паґаніні дав наказ своєму банкіру видати Берліозу 20 000 франків на утримання. Адже всім було відомо, як бідував Берліоз.

Дивовижна колекція скрипок Паґаніні

Віртуоз добре знався на музичних інструментах. Він мав колекцію скрипок стародавніх майстрів Італії, серед яких були витвори Аматі, Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці. Окремо виділяв Паґаніні скрипку роботи Ґварнері, яку по заповіту отримало рідне місто музиканта — Генуя. Уславлений інструмент хтось влучно назвав «Удова Паґаніні». По заповіту музиканта «Удова Паґаніні» передана у власність міста Генуя.

Впливи Паґаніні

Все скрипкове мистецтво наступних епох розвивалося під впливом стилю Паґаніні — вживання флажолетів, піцикато
, подвійних нот і різних фігурацій, що акомпанують. Його власні твори насичені дуже важкими пасажами, за якими можна судити про багатство технічних прийомів Паґаніні. Деякі із цих композицій становляють собою лише історичний інтерес, але інші — наприклад, Перший концерт ре мажор, Другий концерт сі-мінор й 24 каприси — посідають почесне місце в репертуарі виконавців сьогодення.